Про бізнес у США, реалізацію та переломні моменти: інтерв’ю з Анною Носок
Анна Носок почала розвивати свій блог в інстаграмі ще у 2014 році, коли алгоритми соцмереж були простіші та зрозуміліші, а такого явища, як інфлюенсинг, взагалі не існувало. Зараз Аня — маркетинг- та бізнес-консультантка, власниця PR-агенції POTOLOK та диджитал-агенції A.A.
В інтерв’ю Anywell Анна розповідає про вимушений переїзд та адаптацію в США, шлях у диджиталі та побудову кар’єри, різницю між веденням бізнесу в Україні та за кордоном.
маркетинг- та бізнес-консультантка, власниця PR-агенції POTOLOK та диджитал-агенції A.A.
Розкажіть детальніфше про себе: як вас описали би друзі та близькі?
В Америці я постійно займаюсь нетворкінгом і знайомлюсь з новими людьми, тому часто розповідаю про себе. Завжди говорю, що я українка, підприємниця, власниця агенції в Україні та Каліфорнії, інфлюенсерка. Потім додаю, що я мама та дружина.
У психологічних чи коучингових сесіях часто використовують таку практику: запитати, що думають про тебе друзі та близькі, чим ти для них особливий. Можна дізнатись про себе багато цікавого. Мене описують як цілеспрямовану людину, мрійливу, але таку, яка ці мрії втілює в життя. Якщо чогось хочу, то приходжу до цього завдяки наполегливості. Друзі кажуть, що я легко маневрую між своїми соціальними ролями: на роботі та з клієнтами більш жорстка та структурна, поруч із чоловіком — як фея, коли мама, то турботлива.
Як дівчина з Харкова, яка планувала будувати життя у Києві, опинилися в Америці й відкрила там успішний бізнес? Де і коли стався той переломний момент?
Це знову ж таки про мою наполегливість та цілеспрямованість. Я зрозуміла, що хочу займатися рекламою та піаром, коли слова «диджитал» у нас ще не існувало. У Харкові тоді не було простору для реалізації, ніяких брендів та агенцій. Тому ми з чоловіком переїхали до Києва та будували там життя. Для себе ми завжди знали, що хочемо жити, будувати бізнес та розвиватися лише в Україні. Коли діти трохи підростуть, думали, будемо жити по місяцю чи більше в різних куточках світу.
Переломний момент стався, звичайно, 24 лютого. Відкривати бізнес у США не було стратегічним рішенням, спланованим раніше. Я опинилась тут з родиною і почала реалізовуватися, бо не можу сидіти вдома та нічим не займатись.
До чого треба бути готовим, якщо відкриваєш бізнес в Америці, і з чим було складно змиритися?
Найголовніше — це бути готовим до американського темпу життя та роботи, для мене це виявилось челенджем. В Україні все завжди швидко: перевірки, документи, найм людей. В Америці все в рази повільніше, багато часу потрібно для відкриття бізнесу, отримання всіх дозволів, особливо мігрантам. Програма Uniting for Ukraine полегшила це для українців, які приїхали в США, але це все одно не так, як ми звикли раніше.
Як американський диджитал-ринок відрізняється від українського та європейського? Які є плюси, мінуси та що може здивувати?
У Європі диджитал-ринок дуже схожий на американський, всі неквапливі, чітко розмежовують робочий час від особистого життя. Тобто це ринок України відрізняється від цих ринків.
На мене працюють українці, бо знайти місцевих людей в команду виявилося складно. Я поки не готова до формату розслабленого американського життя та роботи. У диджиталі треба бути швидкими, підлаштовуватися під ситуатив, а американці, як на мене, менш адаптивні. Постійно чую від діаспори, що через декілька років до цього звикаєш і розумієш, що це сприяє work-life balalance. В Україні ми до цього лише йдемо.
З іншого боку, у цієї структурності є й плюси. Контракти в середньому підписуються на три роки, на цей період можна бути впевненими в роботі агенції. В Україні теж таке було, але з великими міжнародними компаніями. Щоб почати з ними роботу, потрібно пройти перевірку, виграти тендер і лише тоді працювати. В Америці та Європі такі стосунки вибудовує і малий бізнес, і середній. Вони дуже люблять стабільність в усьому.
Ставлення до помилок в Америці та Європі дуже спокійне та адекватне, на відміну від України. Але в розумних рамках, звичайно.
Які три кейси у своїй карʼєрі вам запамʼяталися найбільше і чому?
На початку відкриття агенції ми працювали з клієнтом, яким я була дуже захоплена. Ми робили класні зйомки, набрали за декілька тижнів 5–7 тисяч підписників у фейсбуці, хоча це було доволі давно, коли користувачі соцмереж та алгоритми були лояльніші. Я сама створювала безкоштовний контент для бренду як інфлюенсерка, але вони до сьогодні з нами не розрахувалися. Це був важливий бізнес-урок.
За співпрацю з Merz ми отримали Digital Аward у 2018 році. Спершу я не змогла донести ідею менеджеру, тому подалася в компанію на посаду PR-директора, пройшла всі етапи співбесід, захистила ідею і потім сказала, що працювати буде агенція, а не я сама. Було стресово, але зараз це класна історія.
Звичайно, дуже важливою була співпраця з «Моршинською». Ми працювали багато років, але мене вразив їхній підхід, розуміння специфіки роботи піару.
Як адаптуватися в іншій країні, щоб побудувати там успішне життя, а не поїхати звідти в сльозах?
Хтось чекає повернення в Україну, як тільки буде така можливість, хоча це дуже складно для психіки. Для себе я обрала, що ми живемо далі, працюємо, але якщо вирішимо поїхати, то поїдемо. Не скажу, що мрію тут залишитися.
Щоб не повернутися в сльозах додому, не варто пакувати валізи при перших же складнощах. Це єдина адекватна порада. Сльози бувають від безсилля, труднощів. Складно адаптуватися, коли не планував цей переїзд. Інша справа, якщо люди роками мріяли про переїзд і подавали заявки на отримання грин-карти. Вони не приїхали через війну, вони більш спокійні, хоча перші роки через труднощі багатьом хочеться повернутись.
Потрібно нагадувати собі, що це інша країна, еміграція — це складно, але перші труднощі — не привід одразу пакувати валізи. Потрібно пробувати, використовувати свої навички, якщо хочеться залишитись в іншій країні. Спершу можна працювати з діаспорою, потім підтягувати мову.
Які б три поради ви дали собі 15 років тому?
15 років тому я закінчила університет і переїхала з чоловіком до Києва. Порадила б собі не нервувати через труднощі, бо через поразки життя не закінчується, слухати себе, а не інших. Я витрачала багато ресурсів на боротьбу з внутрішніми установками, залежністю від думки оточення.
Зараз моє життя дуже нагадує те, як ми жили 15 років назад. Тоді ми з чоловіком приїхали в Київ, нікого не знали, будували все з нуля. Тут, у США, ситуація схожа. Тому я б порадила собі 15 років назад через ціле життя пронести думку: «Все вийде та буде добре».
Чи є слова або фраза, яка вас підтримує і мотивує, якою ви можете поділитися із тими, хто прочитає це інтервʼю?
У мене вражаючі батьки, які нам із сестрою з дитинства вкладали в голову багато важливих цінностей. Є фрази, з якими я йду по життю, хоча періодично вони трансформуються в залежності від періодів. Завжди зі мною думка, що все, що відбувається, на краще.
З дитинства чую фразу: «Що не відбувалося б, головне, щоб були ми». Ми є в себе, у друзів, у близьких, а з усім іншим розберемося.
Сообщение Про бізнес у США, реалізацію та переломні моменти: інтерв’ю з Анною Носок появились сначала на Anywell.